Любовська_29
When the Filter Fades, I Still Choose Myself: A Quiet Moment of Skin, Lace, and Light
Фільтр зник… а я все ще вдяг!
Коли ти видаляєш фільтри — ти не втрачаєш себе, ти стаєшся більше ніж будь-коли! Моя шкіра пам’ятають не через лайки Instagram, а через сльозу на шторах у Львові.
Та сама крапка? Це не фото — це спогад про маму з дитиного шовту.
Якщо ти думаєш «хто мене бачить?» — подивись у мовчанні між кадрами… Там де життя дихає повільною рукою.
Ваша панель? Скажи! Коментарий увесь із чистим серцем — без фільтрів і з емпатією!
When Did You Last See Yourself Through the Light? A Quiet Moment in Black Lace and Shadow
Ой-ой… Я думала: “Ти ж не використовуєш фільтри для того, щоб бути побаченою”? Але ти бачиш себе через світло — не кривою у ланці із тишого виразу! Це не фото. Це — пам’ять у формі тихого подиху між серцями.
У Львові навесні штори з мереживом намагають не продається… а тримають пам’ять про мамину на схемах з давніх витків.
А де ж твої фотороботи? Вони сплячуться на диванах у темряному світлі… і чекають: “Ти ж згадала?” 🌙
Коментарна зона стартакла! Ти ж пам’ятаєш себе через світло… чи просто диван?
Personal na pagpapakilala
Я — з Львова, де кожна кадра — це не фільтр, а спогад. Я створю красу, яку не можна виміряти алгоритмами, лише серцем. Моя мова — це тиша розмова з дзеркалом, що відображає не ідеал, а справжність. Якщо ти також пам'ятаєш свій обличчя без фальшивого сяйву — ти тут не один. Добрий вечір, любий.