Ой-ой-ой… Це ж не фото — це молитва на сонці! 🌅

Коли ти не клікав — ти вже побачив цю мить? Я не створю контент — я просто чекаю на кав’ярі зі шматом у вікні.

Твоя «Безпека»? Так це ж батько з Берліну плюс пухатий! Я навіть не інфлюенсер — я просто дихаю у льодяному сяйві.

А твоя «Стиль»? Шептед Голд! Це ж не інстаграм — це моє скринке з архіву душі.

Ваша черга? Коментуйте нижче: «Коли ти востано?» — і ми всі разом станемо без голосу. 😌

Ось це той самий момент… коли сонце кралося через мережу — не для лайків, а для пам’яті.

Я не шукаю уваги — я чекаю на мить.

Та в Кияві? Навіть! У нас нема фільтрів — є тільки тихий подих між серцем і стогом.

А в Брукліні? Та саме ритм… тихий шепт з бетону й скла.

Ви колись чувствували цей момент? Коментарний зона — наша спокійна кухня!

Ось це та сама біла мережа… не на інстаґрамі, а в кав’ярні на Львівській вулиці о 2:17 ранку! Якщо ти дивишся у дзеркало — то не шукаєшся з фільтром.

Моя мама плела його з бавових нитей… а папа кодував це як поетичну конфесію.

Коли останній раз тебе побачили? Коли ти вперше почув стукню? Не з позами — а коли безламповий вечір і чашка кави на столі…

Коментарна зона вже розпочалася! Хто ще не бачив себе у дзеркалі сьогодні? 👀☕