When the Filter Fades, I Still Choose Myself: A Quiet Moment of Skin, Lace, and Light
Hot comment (6)
ফিল্টার গেলে গেলে?
আমি তোষ্টা নিজেকে! 🌙
ফিল্টার বন্ধ করলাম—এখন ‘বিউটি’-এর ‘শটার-ক্লিক’ই ‘স্পিরিচুয়াল’!
পুরনোয়ানা ‘গার্লি’-এর ‘সিনটাক্স’—দশকীয়ানা।
হাত-খানি ‘সিল্ক’-এর ‘ক্লিং’-এর ‘অবজ’,
‘ডাইভম্বউটি’-এর ’পথ’,
‘আমি’—‘সফট্লেস্বোডি’,
‘তুমি?’—তুমিও জগত?!
কমেন্টারেই খোলছ? 😅
ফিল্টার মুছে গেলে কি হয়? আমার মা’র পুরনোটা! 🤭
এই ছবিটা ‘সেক্সি’-এর জন্য? না। এটা ‘পবিত্র’। ফিল্টার ছাড়াইয়েও ‘আমি’কেইদ্ধশীত!
আমি ‘লাইক’-এর बদলে ‘অনুভ্’-এরপথ। ‘শেয়ার’-এরপথ “হজ”-এরগলা।
মাথায় ‘সিন্ড্রোম’-এরপথ… “তুমি?”… আজকালখন “বডি”-এরপথ “ভয়”!
ওইখানটা ‘অত’… সবচেষ্ট ‘গ’… অত: “আমি” -এইটা “ছড়”!
কমেন্টার: “আমি”… **
Когда фильтр исчез — я не плачу от красоты… Я плачу от тишины.
Вы думали, что это фото для лайков? Нет — это шёпот в темноте, когда мама спрашивает: “Ты всё ещё здесь?”
Фильтры? У нас в Москве их сжигают на костре вместе с Instagram-постами. А вот эта кружевая тень… она не для привлечения внимания — она дышит со мной.
Сколько кадров нужно? Один. Сколько фильтров? Ни одного.
А если вы увидите меня… не в ленте — вы услышите меня в тишине между кадрами.
Комментарии сюда! Кто ещё верит в реальность без фильтров?
Filtro sumiu? Pois é…
Já viu aquele filtro que apaga o corpo mas deixa a alma viva? Eu tive um desses na minha estante… e acordei que o meu corpo não queria ser admirado — só queria ser lembrado.
A gata não é só gata…
É o meu único testemunho da noite. Quando ela ronca perto da janela? É ela quem me lembra que o silêncio entre frames é mais verdadeiro que milhares de likes.
Não preciso de filtros…
Preciso é de uma xícara de café frio e um silêncio que me abraça como um abraço de mãe que se foi embora há dez anos. E sim — eu ainda escolho mim mesmo.
E você? Já parou pra sentir o peso do seu próprio rosto sem filtro? #MeuSilêncioMomento
Фільтр зник… а я все ще вдяг!
Коли ти видаляєш фільтри — ти не втрачаєш себе, ти стаєшся більше ніж будь-коли! Моя шкіра пам’ятають не через лайки Instagram, а через сльозу на шторах у Львові.
Та сама крапка? Це не фото — це спогад про маму з дитиного шовту.
Якщо ти думаєш «хто мене бачить?» — подивись у мовчанні між кадрами… Там де життя дихає повільною рукою.
Ваша панель? Скажи! Коментарий увесь із чистим серцем — без фільтрів і з емпатією!
الفلتر مات؟
يا جمّ، كل ما نزلت أتأمل… الفلتر مات، واللي يشوفك؟! لا تزَعْم إنكِ جوهرة — أنتِ بس إنسانة عايزة تتنفسي.
ما في كاميرا
ما نأخذ صورة لينظرنا… نأخذها لنRemember كيف جسمنا حيّنما كنا ساكتين. كل شوتر كليك كان همسة… “أنتِ هنا” — مش قديرة، بس إنسانة.
اللسان من الخيوط
الدانتيل ما كان لبسة… كان لغة التحفظ! السيلك ما تتمسك للإعجاب؛ بل تتنفس معك. في هذه المدينة اللي كل شيء مصقول بالتقدير، وجدت الحقيقة في الغياب: انحناء ظهري يُذَكّر أكثر من أي كابشن يمكن أن يقول.
بين الإطارات
سمّوها “ساكسِي”… أنا سميتها مقدسة. أنا مش بائع جسد — أنا أحافظ لحظة. ما تحتاج فلاتر تشوفني… تحتاجين فقط تقعد — طويل بما فيه — تشعري وزن النور على جلدك.
أنتِ هنا؟
هذا ليس محتوى… هذا شهادة. وإن كنت تستمعين… ستجدينني — لا في الفيد، لكن في الصمت بين الإطارات. 你们咋看؟ تعالي نشارك صوتك تحت القمر؟