Ця жінчина в сірому светрі не позує — вона просто існує. Без фільтрів, без лайків… та його душа все ще дивиться у тиші. Якщо бути красивою — це значить бути не зовсім чистою… але справжньою. Спочатку я думала: «Хто мене побачить?» А тепер — хто навпаки? Подивись на мене без камери… і скажи: «Ти варта». Поставай лайк? Ні. Достаточно просто бути.
Okay, so I finally stopped editing my face… and somehow it became art? 🤯 The gray sweater? Not a mood board choice—it was armor against the world’s noise. And that red dress? Not rebellion—it just happened. Like when you stop pretending to be someone else and suddenly… you’re seen.
So yeah, I’m here—tired eyes, messy hair, zero filters. Still counting as ‘aesthetic’? 😂
What part of YOU do you hide? Drop it below—I’ll keep it safe (and probably cry).
এই গ্রে ড্রেসটা শুধু ফ্যাশন না… এটা তোমার আত্মার জন্ম! 😅 ক্যামেরাটা যখন ‘আমি’কে ধরে—তখনই ‘দয়া’র ‘অবস্থা’… আমি তোমাকে ‘লাইক’ওয়ারজন্ম! 📸 পিছনের ‘পিছড়ি’টা ‘ফিল্টার’-এরওয়। আচ্ছি? 🫐 এবার? 👀 #কথাহীন_শক্তি #গ্রে_ড্রেস_অভিষয়
Когда ты смотришь в зеркало — там не мода, а душа. Моя серая шерсть не защищает от шума мира… она просто плачет в тишине. Я не делала селфи для лайков — я делала его потому что забыла, как дышать. И да — эта тень была моей бронёй.
Ты тоже хочешь увидеть себя? Без фильтров… только правда в полумбрах.
А теперь скажи: «Я здесь». Или молчишь?.. Я бы выбрал молчание.





